Український футуристичний роман 20 ст.: генеалогія, структура, наратив

ВИСНОВКИ
Український футуристичний рух – гетерогенний авангардний рух на широкій основі. Його естетика – новизна й уміння здивувати. На тлі європейського контексту, рух є часткою реакції ХХ сторіччя на натуралізм, реалізм, в цілому, на мистецтво всього ХХ століття. Український футуризм, формалістичний за своєю суттю, цілком свідомий власних прийомів і методів. На місце модернізму він поставив раціоналізм.
Український футуризм став рухом із майже невпинною еволюцією. Почасти завдяки своїй філософії, а ще більше завдяки мінливій політичній кон’юнктурі та постійному культурному тискові. Футуризм як рух мав певну місію: змінити орієнтацію української літератури й таки ввести її в ХХ століття, хай навіть проти її волі. Цим пояснюється його нетривала орієнтація на масовім, постійні полеміки з традицією та його перейнятість турботами про поширення впливу на культурній арені.
Значення українського футуризму можна підсумувати так: по-перше, він був однією з основних історичних подій, без якої не можна осмислити й зрозуміти одного з найважливіших періодів української культури 1910-х та 1920-х років. По-друге, він є оригінальним літературним явищем, що лишило пособі праці неперебутньої вартості й привабливості. Український футуризм не був малозначущим, непоширеним (особливо за мірками авангарду), непатріотичним. Перед нами один з найважливіших рухів свого часу – і будь-яка історія літератури, що нехтує його ідеологією та естетичними позиціями, дає неповторну й викривлену картину літературного процесу.
Українські футуристи, створюючи власну теорію “лівого” роману, виокреслили її тенденції. Безсумнівною перевагою творів “нового” мистецтва було намагання відійти від фольклорної теми, позбувшись “хуторянства” та засилля сільських образів, спроектувавши тодішні реалії на урбанізацію та бурхливий механічний розвиток промисловості. На рівні руху композиції художнього твору зміни насамперед торкалися відмови від “героя” та заміни його постаттю спостерігача. Функціональна настанова на оновлений роман уже за самою темою показу життя не села, а міста була визначальною прикметою жанру “лівого” роману. Композиція “лівого” роману, як правило, складалася із кількох новел. Це давало змогу письменнику охопити та всебічно олітературити будь-який факт із тодішньої реалії.
Рецепція творів футуристів дозволяє говорити про те, що одним з типових способів оновлення роману було змішування елементів різних літературних жанрів (Гео Шкурупій “Двері в день”, “Жанна-батальйонерка”; Ю.Яновський “Майстер корабля”), родів (Гео Коляда “Арсенал сил”, М.Йогансен “Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швейцарію”, Ю.Яновський “Чотири шаблі”) і навіть суміжних мистецтв (Л.Скрипник “Інтелігент”, А.Чужий “Ведмідь полює за сонцем”). З цього випливає спільна для всіх експериментаторів схильність до полістилістики. Комбінуючи у своїх творах різножанрові прийоми і засоби, українські митці (кожний по-своєму) утверджували таким чином ідею про синтетизм (=універсальність природи) роману. Одночасно формується залежність жанрових ознак моделі експериментального роману від домінантної спрямованості твору, безпосередньо пов’язаної з проблемою переоцінки письменниками літературних надбань минулого.
…